Статті

Іов Желізо як письменник

Преподобний Іов набув собі широку богословську освіту, поважну для свого часу. Ще в Угорницькім монастирі він багато й постійно навчався і набув собі все, що потрібне монахові. Можливо, що він навчався і від славного о. Іова Княгиницького. Час був такий, що треба було багато знати, щоб належно боротися з ворогами православної церкви, які зо всіх сторін сікалися до неї.
У Лубенськім монастирі, де Іов пробув 20 літ, о. Желізо написав кілька творів проти католиків, уніятів та протестантів, які всі разом кидалися тоді на українську віру, віру православну. Але ближче цих творів не знаємо — вони зберігалися в Лубенськім монастирі та видані не були.
Історик С. Соловйов розповідає в своїй «Історії Росії», т. X, що ігумен Іов Желізо займався в Лубенськім монастирі перекладом писань Св. Отців, а також списуванням їх. Життєписець Досифей підкреслює, як чеснотність Іова, його довге списування потрібних книжок, чим він здобув собі пошану та розголос.
Деякі автори, пишучи про Іова, зазначають, ніби він заклав у Лубенськім монастирі друкарню1, — це не відповідає дійсності, бо в Дубні взагалі друкарні не було.
Так само не було друкарні і в Почаєві, — року 1618-го о. Ставровецький мав свою похідну друкарню, в якій і видав своє «Зерцало богословія». І того ж року Ставровецький виїхав у Рахманів зо своєю друкарнею2. А «Зерцало Богословія» Київський собор заборонив, як неправославне.
Певне, копії з своїх праць о. Іов Желізо забрав з собою, відходячи в Почаївський монастир. Тут, у Почаєві, о. Желізо так само писав проповіді, науки, писав полемічні статті проти ворогів православної церкви. Писання Іова — з широко задуманим планом та зо знанням справи3. Зо всього видно, що о. Желізо був добрим богословом.
Одна книга Іова довго береглася в архіві Почаївського монастиря, вона звалася: «Книга блаженнаго Іова Желъзо, Ігумена Почаевскаго, власною рукою єго писанная». Довго цієї книжки ніхто не друкував, і тільки року 1885-го її видав у Почаєві проф. Київської духовної академії Н. їв. Петров під назвою «Пчела ІІочаевская», видав у перекладі, а не в оригіналі. У цій книзі ігумен Іов дав уривки з творів Св. Отців про православну віру, а також десять наук своїх проти латинян, уніятів та протестантів, разом до 80 творів. Проф. Н. Петров уважає, що ці «проповіді Ігумена Желізо, хоч і не цілком самостійні, проте займають почесне місце серед полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII століття»4.

1 Прот. В.Карвовський у «Духовнім Сіячі». 1930. С. 230.
2 Огієнко І. Історія українського друкарства. Львів, 1925. С 193-207.
3 Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1921. Т. II. G. 25.
4 Антонович С. Почаївська Лавра. С. 24. Хойнацький А. С. 53.
 
Ця «Книга» довгі роки зберігалася в По-чаївськім архіві (№ 127), але року 1932-го забрана була до митрополичого дому в Варшаву, і там загинула1.
Писав о. Іов Желізо тодішньою українською літературною мовою, з домішкою церковних слів. Писав просто й зрозуміло, місцями пригадуючи писання його сучасника, Івана Вишенського. На жаль, твори о. Желізо не видані в оригіналі, але з сильно виправленою на церковне мовою. Це змінює о. Іова, бо він був чистий українець, і писав українською мовою.
Взагалі ж о. Желізо належить до найбільше освіченого монашого клира свого часу, до якого належали: Іван Вишенський, Іов Княгиниць-кий, Захарій Копистенський і інші. О. Княги-ницький, з Угорницького монастиря, заснував скит Манявський, і це в`яже з ним і о. Желізо.

За  матеріалами сайту http://www.hram.kiev.ua.

Посилання: http://www.hram.kiev.ua/index.php?mode=books&cat=13&parent=868&id=874