Статті

Виступ Володимира Кафарського на зустрічі з епископами і деканами греко-католицької та православних церков Івано-Франківської області

13 Березня, 2008
http://ndp.org.ua

Державотворення неможливе без духовних підвалин, які на сьогоднішній день закладає українська церква. Роль греко-католицької і православних церков в розвитку культури України важко переоцінити.  Не зважаючи на розвиток гуманітарних наук та дослідження істориків ми ще не осмислили вклад українських церков в розвиток освіти, як одного із основних чинників культури нації.

В числі матеріалізованої культури українського народу є його архітектурні пам’ятки, житлові і громадські споруди, які мають свої певні особливості. Вирішуючи практичні утилітарні завдання при будівництві будинків і споруд наш народ дбав про їх архітектурно-мистецьке, художнє вирішення та оздоблення.

Але чи не з найбільшою силою проявилась майстерність і творча фантазія народних умільців у будівництві сакральних будівель.

Особливо це характерно для нашого Прикарпатського краю, де сама природа була для народних майстрів першою і найкращою школою. Саме тому,   культові споруди, побудовані з дерева, тактовно вписані в мальовничий гірський пейзаж викликають у нас і гостей нашого краю цікавість і захоплення.

На Прикарпатті ще збереглася значна кількість пам’яток дерев’яної сакральної архітектури, які відзначаються багатством форм і конструкцій, свідчать про самобутність народного дерев’яного будівництва. Найстаріші дерев’яні церкви побудовані лише за допомогою сокири, без пили і рубанка, всі з’єднання зроблені за допомогою врубок, без цвяхів. Такими спорудами в області є пам’ятки світового значення: церква Різдва Пресвятої Богородиці в селищі Ворохта, яка побудована в 1615 році, Святодухівська церква 1598 року з відомим Рогатинським іконостасом 1650 року в м. Рогатині, Благовіщенська церква 1587 року в М.Коломия, пам’ятки національного значення: Михайлівська церква 1853 року в с. Устя Снятинського району, та Михайлівська церква ХУП ст. в с. Дора Яремчанської міськради, п’ятибанна церква Різдва Пресвятої Богородиці 1868 р. в с. Рожнів та трибанна церква Іоанна і Анни ХУШ ст. в с. Смодна Косівського району, триверха бойківського типу Василівська церква 1733 р. в с. Черче Рогатинського району.

Найкращою і найоригінальнішою з пам’яток місцевого значення є п’ятибанна церква Собору Пресвятої Богородиці 1808 р. в с. Нижній Вербіж Коломийського району. Прикладів можна навести дуже багато, адже майже в кожному населеному пункті області є дерев’яні храми.

З цього приводу хочу навести слова відомого дослідника дерев’яної сакральної архітектури, доктора мистецтвознавства Григорія Логвина, який сказав "За 38 років дослідницької роботи мені пощастило об’їздити всю Україну, але не довелося бачити двох однакових церковних дерев’яних будівель. І з цієї точки зору народна архітектурна творчість є великим історико-культурним явищем і надбанням не тільки українського народу, але й інших народів світу. В цих пам’ятках втілена праця багатьох поколінь, могуча творча фантазія, витончена майстерність, доведена до віртуозності, виплекані теслями попередніх епох. У світі є багато творів з мармуру, цегли та каменю, грандіозних за своїми фізичними параметрами, але немає такого довершеного розв'язання інженерно-конструктивної й планово-просторової структури, такої витонченості, висотного розкриття простору, як в українських монументальних храмах з дерева і досягнуто цього не застосуванням дорогих матеріалів, не всілякими декоративними хитрощами, а здійснено в дереві сокирою і долотом.

Наводячи ці слова відомого фахівця хочу привернути Вашу увагу, шановні присутні, до стану збереження дерев’яної сакральної архітектури в нашій області, цінність якої полягає ще і в тому, що як твердить не менш відомий дослідник у цій справі, доктор архітектури Іван Могитич, на Прикарпатті, і зокрема на Гуцульщині і Покутті найбільш поширеним типом дерев’яних церков є хрещаті п’ятизрубні церкви, утворені в плані перетину двох прямокутників. Фактично на сусідніх з нами територіях - Буковині, Закарпатті й Поділлі хрещатих дерев’яних церков зовсім нема, а на Львівщині - зустрічаються лише в декількох місцях. Особливо потрібно підкреслити те, що наші західні сусіди - молдавани, румуни, угорці, як більш віддалині словаки, поляки, чехи, серби та інші – дерев’яних хрещатих церков також не будували. Як бачимо ми маємо унікальний вид сакральних споруд, які можна побачити лише на Прикарпатті.

На сьогодні під охорону в області взято 588 пам’яток сакральної архітектури, що становить більше третини всіх будівель – пам’яток архітектури, з них 447 церков,88 дзвіниць,2 каплиці. Решта це монастирі, костели, синагоги, келії (палати духівництва).

З 447 церков - пам’яток архітектури,61 є пам’яткою національного значення, 386 - це пам’ятки місцевого значення.

Найбільша кількість із них, а це 374, є дерев’яними і лише 73 - кам’яними.

В основному всі церкви – пам’ятки архітектури, а це 360, віддані у власність релігійним громадам, і лише 87 - в оренду.

Наводячи ці цифри, я хочу підкреслити, наскільки цінними для нас, для прийдешнього покоління є і будуть ці будівлі,  і наше завдання, завдання громадськості - прикласти всі зусилля по їх збереженню.

Потрібно справедливо відзначити, що обласне Товариство охорони пам’яток історії та культури цьому питанню завжди приділяло значну увагу. Прикладом цього є ініціювання сьогоднішнього зібрання Питання охорони, збереження та реставрації пам’яток сакральної архітектури завжди було важким. І не лише суть у необхідності значних коштів на відновлення будівель, і особливо дерев’яних, а і в першу чергу - свідомість людей, що такі будівлі є святими для нашого народу і не повинні підлягати руйнації, як свідомо та і несвідомо, з волі окремих осіб.

Це основне завдання громадськості, інтелігенції, духовних пасторів.

Позитивні приклади є.

Ми всі пам’ятаємо ті важкі тоталітарні часи, коли свідомо, відповідними структурами ставилось питання знищити церкви і будівлі, коли їх використовували під різного роду склади, комори і інше.

Але і тоді, Товариство охорони пам'яток, спільно з громадськістю, державними службами по охороні пам'яток архітектури відстоювали необхідність збереження культових будівель, їх відновлення та реставрацію.

Одним із основних стояло питання визначення архітектурної цінності сакральних будівель і взяття їх на облік, як архітектурних пам'яток, особливо, в першу чергу дерев'яних, які підвладні діям часу, а при неправильній експлуатації, швидко руйнуються. Із 447 дерев'яних культових будівель, під охорону і збереження, постановами Уряду в 1963 році було взято на облік, як архітектурну цінність 7 культових будівель, в 1979 році - 92, в 1980 р. - 4, рішеннями облвиконкому в 1989 році - 31, а в 1991 році-340.

Тільки такий шлях давав можливість в ті роки не знищити високе мистецтво будівничих Прикарпаття, а зберегти їх для кращих часів та прийдешніх поколінь.

За державні кошти та кошти Товариства в 80-90 роки були відреставровані церква Воздвиження Чесного Хреста (1859 р. побудови) в с. Микитинці Косівського району, церкви св.Миколая (1853 р.) в с.Устя та Успіння Пресвятої Богородиці (1854 р.) в с.Хлібичин Снятинського району, які на сьогодні радують прихожан та гостей Гуцульщини своєю стрункістю, пропорціями та красою. Місцеві жителі добре пам'ятають їх аварійний стан, з перекошеними банями та зігнилими стінами і підвалинами. Але тільки завдяки об'єднаним зусиллям органів охорони пам'яток, громадськості вдалося зберегти ці споруди. Такі приклади можна привести і в інших районах області, хоча державна влада противилась цьому, намагаючись як найбільше пошкодити та зруйнувати церковні будівлі.

Здобуття Україною незалежності, зміна поглядів та життєвих цінностей змінили і погляди та відношення українського народу до своєї культури та духовності. Збереження архітектурної історичної спадщини стало обов'язком держави, місцевих органів влади та громадськості.

В першу чергу, за державні кошти проводились ремонтно-реставраційні роботи дерев'яних церковних будівель, які мають світове визнання. Зокрема це Благовіщенська церква та дзвіниця (1537 р. будівництва) в М.Коломия, церква Святого Духа (1598 р.) в м. Рогатині та церква Різдва Пресвятої Богородиці (1615 р.) в смт. Ворохта. Проведення реставраційних робіт з відновленням автентичного вигляду, застосування будівельних матеріалів високої якості характерних для нашого регіону (гонта, дерев'яна вагонка), виконання будівельних робіт в традиціях народних будівничих дають нам впевненість у тому, що ці якісно відремонтовані церкви ще довго будуть служити їхнім прихожанам, радуватимуть своїми формами тисячі туристів як нашої країни, так і приїзджих їз-за кордону гостей.

Потрібно об'єктивно відзначити, що до відбудови та реставрації дерев'яних церковних будівель після 1991 року прилучилось і багато громад, особливо в сільських населених пунктах. Роблячи грошові пожертви, виконуючи окремі реставраційно-ремонтні роботи власними силами ними було виведено зі стану руйнації десятки церковних будівель, дано їм фактично нове життя. Велика заслуга в цьому і священників - настоятелів цих церков, які зуміли добрим словом і ділом підняти церковні громади, всіх жителів села, селища на цю добру справу. Прикладами такої діяльності громад є ремонт дерев'яних церков - пам'яток архітектури в селищах Солотвин Богородчанського, Войнилів Калуського, Перегінське Рожнятівського районів, та в багатьох селах.

Ми вдячні тим, хто зберігає дерев'яні церковні архітектури Прикарпаття. Поряд з цим, не можна сьогодні не говорити і про ті негативні факти, які є на території області в справі збереження та реставрації дерев'яних церковних будівель.

В першу чергу, це стосується тих втрат, які понесла наша культурна спадщина за останні 12 років, і зокрема дерев'яна культова архітектура з втратою цінних церковних будівель - пам'яток архітектури як національного так і місцевого значення.

З 1991 року через стихію, зокрема вогонь, в області згоріло 13 дерев'яних церков. Найбільше в Коломийському районі - 5. Це церкви св. Миколая (1859 р. будівництва) в с. Голосків, Успіння Пресвятої Богородиці (1910 р.) в с. Джурів та 1854 р. в с. Лісний Хлібичин, Пресвятої Трійці (1852 р.) в с. Товмачик та 1793 р. разом з дзвіницею в с. Фатівець.

Три церкви згоріло в Снятинському районі. Зокрема св. Миколая (1830 р. будівництва) в с. Задубрівці, Благовіщення Пресвятої Діви Марії (1842 р.) в с. Іллінці та Вознесіння Господнього (1853 р.) в с. Стецева.

В Тисменицькому районі за цей же час згоріло дві церкви - в селах Одаї та Побережжя, по одній в Рожнятівському (с. Луги) та Тлумацькому (с. Олеша) районах. Це, звичайно, непоправна втрата як для громади населених пунктів, так і для нашого краю в цілому. Причини тут різні. Це і халатність окремих відповідальних осіб, і незабезпечення громадами протипожежної безпеки. І не хочеться думати , що були тут, в окремих випадках навмисні дії, так як деякі громади перед пожежами неодноразово ставили питання про знесення старих церковних будівель і будівництво на цих місцях нових.

Думаю, що якщо такі випадки і були, то поодинокі і судити за ці дії людей, які були ініціаторами таких фактів - не нам сьогодні, а тим прийдешнім поколінням, які тільки по архівних документах та фотографіях зможуть вивчати та милуватись творінням їхніх прадідів.

Однак найгірше, на наш погляд, є те, що окремі сільські громади добровільно, з якоюсь незрозумілою настирливістю хочуть позбутись тих історичних дерев’яних церков - пам’яток архітектури, які ще служать і можуть, при відповідному ремонті служити людям, вимагаючи їх знесення і будівництва на їх місці нових.

Так за роки незалежності в області самовільно громадами розібрано 12 церков - пам’яток архітектури місцевого значення. Основна причина – по заявах громад, мала вмістимість, ветхість окремих конструкцій, недоцільність ремонту, хоча ніякої фотофіксації цих будівель, актування стану, як це вимагається чинним законодавством не проводилось. Найбільше - 4 дерев’яні церкви самовільно знесені в Галицькому районі (села Кукільники, Медуха,0зеряни,Слобода Більшівцівська), Снятинському - З (села Балинці, Іллінці, Шевченкове), Калуському    - 2 (села Яворівка, Боднарів). По одній дерев’яній церкві знесено в Коломийському (с. Сідлеще), Рожнятівському (с. Лецівка), Тисменицькому (с. Рибне) районах. Аналогічна доля мала спіткати і дерев’яну церкву в с. Делева Тлмацького району, яка на сьогодні обмурована новою цегляною будівлею, і фактично втрачена для сільської громади. А ця церква знаменита не тільки своїми формами, а і знаменитими розписами відомого Прикарпатського художника Іванцева, які теж були б знищені. І тільки втручання громадськості призупинило руйнацію. На сьогодні є згода відповідних державних органів на перенесення цієї будівлі в музей культової архітектури, який створюється при монастирі в с. Угорники Коломийського району.

Виникає питання, в чому причина такої руйнації дерев’яних церков, і не тільки пам’яток архітектури. Звичайно, вік цих будівель значний - значно більше 100 років і окремі конструктиви через неправильну експлуатацію, недогляд, а в окремих випадках і свідому руйнацію в тоталітарні часи втрачають свою міцність і вимагають заміни. Це звичайно фактор часу і нікуди від цього не дінешся. Але, по - перше в дуже багатьох випадках громади самі "допомагають" (звичайно в переносному значенні) прискоренню руйнації дерев’яних храмів.

Найбільшої шкоди приносить оббивка дерев’яних церков бляхою, що набуло пошесті на Прикарпатті.

Дерево не дихає, в середині конденсується волога і як наслідок прискорюється його гниття, а звідси і втрачається несуча здатність. Це доказано як практикою, так і фахівцями - вченими –реставраторами.  Найгірше те, що ніякі роз'яснення, доводи ініціаторами оббиття дерев’яних церков бляхою, (а це в основному члени церковної двадцятки) не сприймаються. Є в них один довід — в сусідньому селі зроблено - і це “файно”. А що буде з храмом завтра, що залишимо нащадкам - це нікого не обходить. Вважаємо, що тут основне слово, крім фахівці, повинні сказати настоятелі церков, люди більш фахово підготовлені в питаннях збереження культурної спадщини. І особливо прикро нам, коли не знаходимо підтримку в окремих священиків, коли вони стоять осторонь вирішення цього важливого питання. Таких прикладів дуже і дуже багато, і сидячі в цій залі добре про них знають. Окремі можуть заперечити, що оббиття дерев’яних церков бляхою проводилось ще раніше, до 1990 року. І це факт, але як можна змиритись з тим, що буквально два роки тому оббили бляхою церкву і дзвіницю в с. Тисменичани Тисменицького району, в самому центрі села, по основній туристичній трасі області.

Нас не можливо зрозуміти, чому ми витрачаємо значні кошти (адже бляха не дешева), щоб знищити безцінну пам’ятку нашої культури.

Останнім часом, пішли інші нововведення, дерев’яні храми оббивають гладкою пластиковою вагонкою. І знову марна трата коштів, адже цей матеріал дешевший, повинен застосовуватися лише для внутрішніх робіт, а не зовнішніх. Під дією сонячних променів, перепаду температури, буквально через 4-5років ця вагонка потріскається, втратить свій вигляд. Крім того між нею і деревом створюються добрі умови (парниковий ефект) для розплоду короїдів, які точать дерево.

При ремонті та реставрації фасадів дерев’яних церков ми повинні застосовувати дерев’яну дошку, вагонку, драницю, ґонт – автентичні будівельні матеріали, що використовувались нашими дідами, прадідами.

А приклади такі в області уже є, коли громади зривають бляху і замінюють її на дерево (церкви в с. Ямна, Татарів Яремчанської міськради).

Великої школи завдають дерев’яним храмам - пам’яткам архітектури і ті дії громад, коли нові церкви, значно більші по зовнішніх параметрах та висоті будують поряд з існуючими дерев’яними, в їх охоронних зонах.

Особливо багато таких фактів в Галицькому районі. Як приклад, стара деревлянах і нова цегляні церкви в с. Насташино.

Порушення будівельних та протипожежних норм приводить до втрати пам’яткою не тільки свого історичного середовища, а і її руйнації внаслідок негативного впливу природних факторів (замокання конструкцій, підтоплення і інше).

Недопустимим є також бажання  окремих громад змістити (перетягнути) дерев’яну церкву - пам’ятку архітектури з її історичного місця на інше,  оскільки при цьому руйнується як ландшафтне середовище пам’ятки, так сама будівля. Такі факти мали місце в с. Тисів Болехівської міськради та с. Слобідка Тисменицького району і показали, що переміщені будівлі фактично втратили свою цінність.

Такі переміщення аргументуються громадами бажанням будувати нову церкву, більшої вмістимості на старому місці. Вважаємо, що це недопустимо, ми повинні вживати всі заходи по недопущенню таких дій, як і більш вимогливо і принципово ми повинні відноситись і до бажання громад будь-якими методами знести стару дерев’яну церкву з метою побудови на цьому місці нової.

Значний і, напевно основний вплив, у вирішенні таких питань мають священики, настоятелі парафій,  оскільки до їх думки найбільше прислухається громада.

Я можу з впевненістю сказати, що це перевірено при вирішенні управлінням   містобудування  та  архітектури  облдержадміністрації конкретних  питань  на  місцях.  А тому  велике  прохання  до священнослужителів займати в цьому питанні державницьку позицію і пам’ятати, що дерев’яна церква, збудована нашими предками у 18-19 століттях - це наша святиня, яку ми зобов’язані донести до наших нащадків.

І на завершення, буквально декілька слів про збереження мистецьких цінностей, які є в наших церквах. Окрім зовнішнього вигляду в кожній церкві є цінні в мистецькому значенні іконостаси, настінні розписи та ікони, виготовлення яких датується 18-19 століттями. Звичайно і вони вимагають проведення фахової реставрації та відновлення. Однак, як показують факти окремі громадяни і тут допускають вільні дії, внаслідок чого знищуються ті безцінні мистецькі твори, які ми зобов’язані зберегти і передати нащадкам.

До малярських робіт громади залучають некваліфікованих художників, більше того в магазинах поряд із сувенірами продаються ікони 18-19 століть без належної експертної оцінки. Вважаю, що таке зневажливе відношення до сакрального мистецтва слід припинити. Торгівля повинна мати відповідні дозволи, а управління культури сертифіковувати ікони та інші предмети старовини. Історичні пам’ятки мали б реєструватися відповідними установами.

Вважаємо, що всі ми повинні дотримуватись пам’ятко-охоронного законодавства, не допускати вседозволенності у питаннях збереження нашої культурної спадщини і особливо безцінних дерев’яних культурних будівель.

Практично немає проблем, які не могли б бути вирішені цивілізованим шляхом при умові обговорення їх з фахівцями, вироблення спільного плану дій та погодження в установленому порядку проектної документації, ремонтно-реставраційних робіт, збереження продажу предметів сакрального мистецтва.

Над цими питаннями мала б задуматися і обласне управління освіти, адже ми не готуємо сьогодні реставраторів, дизайнерів та майстрів, які б володіли старими технологіями покриття будівель гонтою або соломою і т.ін. Варто б готувати таких спеціалістів як у Косівському інституті прикладного мистецтва та  в Інституті культури Прикарпатського університету.

За  матеріалами офіційного саайту Народно-демократичної партії.

Посилання: http://ndp.org.ua/index.php?pid=1287388855&id=976